Чорнобильська АЕС

Будівництво ЧАЕС було розпочате у 1970 році. З будівництвом атомної станції, будувалось і місто Прип’ять. Сім років знадобилося для того, щоб здійснити пуск першого енергоблоку ЧАЕС. 

Âведення в дію 1-го енергоблоку відбулося у вересні 1977 році, 2-го в січні 1979 році, 3-го в грудні 1981 року, 4-го в грудні 1983 року. Ще задовго до пуску 3-го та 4-го енергоблоків народилася ідея спорудження 5-го та 6-го блоків. В 1981 році були розпочаті будівельно - монтажні роботи , на осінь 1986 року планувався пуск 5-го енергоблоку.

 Однак доля розпорядилася інакше. Для ЧАЕС, як базовий був схвалений енергоблок з реактором РБМК- 1000 МВт. Це канальний реактор на теплових нейтронах, у якому за уповільнювач використовується графіт, а за теплоносій – вода.

 Принциповою особливістю конструкції канальних реакторів була відсутність спеціального міцного корпуса, притаманного реакторам типу ВВЕР. Науковий керівник всього комплексу робіт, пов’язаних зі створенням реактора РБМК цієї серії академік Александров.

 Кожну трагедію обумовлює комплекс об’єктивних та суб’єктивних чинників, та вселенський чорнобильський вибух не був винятком.

 До моменту зупинки 4-го енергоблоку, яку було заплановано на 25 квітня 1986 року в активній зоні реактора знаходилось понад 140 тон радіоактивного палива. Під час зупинки 4-го енергоблоку за затвердженою головним інженером ЧАЕС М.Фоміним програмою передбачалось провести випробування реактора з відімкненими захистами в режимі навантаження особистих потреб ЧАЕС.

 25 квітня 1986 року почали проводити експеримент – випробування турбогенератора в режимі вибігу з навантаженням особистих потреб, було заплановано перед зупинкою реактора на середній ремонт. Програмою випробувань не передбачалося допоміжних мір безпеки, експеримент мав проводитись 4-ри години.

 (Ми не хочемо коментувати дії оперативного персоналу 4-го блоку Чорнобильської АЕС тієї зловіщої ночі, керівництва станції та людей, які безпосередньо брали участь в проектуванні реактора РБМК- 1000).

 Нехай це зроблять спеціалісти з атомної енергетики.

 Атомні станції: Ігналінська, Курська, Ленінградська Смоленська мають такий же тип реактора, як і Чорнобильська.

 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 43 сек. надійшов до диспетчерського пункту ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС сигнал про пожежу на 4- му блоці атомної станції.( На той трагічний момент виникнення аварії диспетчером ВПЧ-2 був рядовий внутрішньої служби Галуза Віктор Сергійович).

 В зону пошкодженого реактора о першій годині 28 хвилин прибув черговий караул у складі 3-х відділень на чолі з начальником караулу ВПЧ-2 лейтенантом внутрішньої служби Володимиром Правиком (КГП-1 - керівник гасіння пожежі).

Всього прибуло 12 пожежників воєнізованої пожежної частини №2 , які прибули на трьох автомобілях.

 На автоцистерні – В. Правик, старший пожежний, старший сержант внутрішньої служби І. Шаврей, старший пожежний , ст. сержант внутрішньої служби В. Прищепа, пожежний, мол. сержант внутрішньої служби М.Нічипоренко, водій, сержант внутрішньої служби А.Король.

 На насосно-рукавному автомобілі – командир відділення, ст. сержант внутрішньої служби В.Легун , водій, сержант внутрішньої служби А.Захаров, старший пожежний, мл. сержант вн. служби Л. Шаврей, пожежний, мл. сержант внутрішньої служби С.Легун, пожежний, молодший сержант внутрішньої служби О. Петровський, пожежний, рядовий внутрішньої служби А. Половинкін.

 На автомобілі пінового гасіння – командир відділення, водій, ст. сержант внутрішньої служби І. Бутріменко.

 Володимир Правик правильно оцінивши виниклу ситуацію підтвердив виклик №3, за яким до місця пожежі залучається максимальна кількість сил пожежної охорони на гасіння пожежі.

 Організував гасіння пожежі з боку машинного залу, встановивши пожежні автомобілі на пожежні гідранти по ряду «А» для подачі води та піни на покрівлю, з метою негайної ліквідації загрози поширення пожежі покрівлею машинного залу.

 Через п’ять хвилин на АЕС прибув черговий караул СВПЧ-6 по охороні м. Прип’ять на чолі з лейтенантом внутрішньої служби Віктором Кибенком.

Караул у складі восьми чоловік на двох автоцистернах та автодрабині.

Командир відділення , сержант внутрішньої служби М. Ващук, старший пожежний, старший сержант внутрішньої служби В. Ігнатенко, старший пожежний, старший сержант внутрішньої служби М. Титенок, пожежний, сержант внутрішньої служби В. Тишура, старший водій сержант внутрішньої служби П.Півовар, водій, сержант внутрішньої служби А. Найдюк та водій, сержант внутрішньої служби М.Крисько.

 Горіла покрівля машинного залу, приміщення апаратного відділення, яка зазнала руйнувань в наслідок вибуху, покрівля блоків ВСРО, А і Б, а також у приміщеннях реакторного відділення 4-го енергоблоку, які прилягали безпосередньо до зруйнованої активної зони реактора.

 За вказівкою КГП – 1( керівника гасіння пожежі)Віктор Кибенок провів розвідку на покрівлі блоків ВСРО, А і Б визначив вирішальний напрямок гасіння пожежі на покрівлі ВСРО та на верхній позначці блоку В, на покрівлі апаратного відділення та напівзруйнованих приміщень реакторного відділення (блоку Б), та приступив до гасіння пожежі в складі чергового караулу СВПЧ-6.

 На місце аварії прибув начальник ВПЧ-2, майор внутрішньої служби Леонід Телятников, котрий на той час був у відпустці. Він узяв керівництво гасіння пожежі на себе (КГП-2) та оголосив збір особового складу підрозділів Прип’ятського гарнізону.

 Організував штаб пожежегасіння із прибулого офіцерського складу ВПЧ-2, СВПЧ-6 щодо взаємодії з начальником зміни та оперативного персоналу станції по ліквідації пожежі на 4-му блоці , підтримання зв’язку з адміністрацією об’єкта, з’ясування обставин на інших блоках ЧАЕС, контроль за радіаційним станом.

 Радіаційний стан був украй загрозливим, і люди це швидко відчули, працюючи в умовах загазованості, задимлення та високого рівня опромінення.

 Із підрозділів, що прибули на пожежу, Леонід Телятніков створив резерв сил і засобів для заміни людей, які знемагали в боротьбі з небаченою досі стихією.

 У зв’язку з різким погіршенням стану здоров’я майор Л.Телятников, лейтенант В.Правик, лейтенант В.Кибенок та особовий склад двох караулів були направлені в МСЧ-126 м. Прип’ять, інші з гідністю продовжували виконувати свій професійний обов’язок.

 До місця пожежі прибув заступник начальника УПО УВС Київської області підполковник внутрішньої служби І.З.Коцюра, який очолив роботу оперативного штабу. Він організував пункт зосередження сил і засобів, які прибували, заміну особового складу на бойових дільницях, а також ужив заходів щодо з’ясування стану особового складу на бойових позиціях щодо опромінення.

 Завдяки мужнім діям та титанічним зусиллям особового складу пожежної охорони о 6 годині 35 хвилин було оголошено про повну ліквідацію пожежі.

Особовий склад пожежної охорони ЧАЕС, який приймав безпосередню участь в гасінні пожежі на четвертому блоці ЧАЕС отримав високу дозу опромінення, в наслідок чого захворів на гостропроменеву хворобу різних ступенів.

 Після аварії на ЧАЕС з квітня 1986 року охорона ЧАЕС та 30-ти кілометрова зона відчуження була організована силами об’єднаних загонів з різних областей України.

 Також був задіяний новостворений загін ВПО-3 УПО УВС Київського облвиконкому , начальником загону був призначений майор внутрішньої служби Володимир Андрійович Поліщук. Заступником начальника УПО УВС Київського облвиконкому по 30-ти кілометровій зоні був призначений підполковник внутрішньої служби Ломако В.А., в1987 році був призначений Заступником начальника УПО УВС Київського облвиконкому по30-ти км. зоні відчуження майор внутрішньої служби.

 До складу загону ВПО-3 увійшли ВПЧ-2, ВПЧ-17 по охороні ЧАЕС,СВПЧ-16 по охороні 30-ти кілометрової зони ЧАЕС та СВПЧ-6 по охороні м. Прип’ять.

 В послідуючі роки пожежна охорона ЧАЕС та пожежна охорона 30-ти км. зони була реорганізована.

В грудні 1986 року було закінчено спорудженя саркофагу над четвертим енергоблоком ЧАЕС.

І кому тепер дорікати за безцінне втрачене здоров’я молодих людей, хто першим ступив за межу можливого, а відтак і за межу вічності.

Кожен має право на своє бачення і розуміння тих подій.

Головне – зроблено титанічну роботу.

Через 22 роки знаходяться і такі сенсаційники вигадок та брехні, добалакалися до того, що пожежі 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці не було.

І це в той час коли ще живуть люди, які обпалені тим вогнем, яким судилося вижити, а деякі пішли за межу вічності.

Не потрібно спекулювати на чужому горі людей, які з гідністю виконали свій професійний обов’язок перед народом України.

Важко говорити та згадувати про ті події.

Історія пожежної охорони ЧАЕС розділяється на два етапи - до аварії та після неї. Двоповерхове пожежне депо ВПЧ-2, на чотири виїзди основної, та чотири виїзди резервної техніки було збудовано в березні 1976 року, яке за призначенням було для охорони ЧАЕС.

На озброєнні частини спочатку було вісім одиниць пожежної техніки. Після аварії на ЧАЕС, з квітня 1986 року до січня 1987 року, охорона ЧАЕС та 30-км зони була організована силами об'єднаних загонів з різних областей України.

Перший об'єднаний загін був сформований на базі УПО УВС Чернігівської області, він був задіяний з 3 по 8 травня 1986 року для забезпечення протипожежного захисту об'єктів міст Прип'ять та Чорнобиль, а також 30-км зони відчуження.

Згодом, для участі ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. були задіяні загони з Київської, Житомирської, Вінницької, Ворошиловградської, Одеської, Львівської, Чернігівської і Кримської областей. Кожен загін складався приблизно з 170 співробітників, які несли службу протягом місяця. Також був організований загін ВПО-3 по охороні ЧАЕС чисельністю 122 працівника пожежної охорони. Першим начальником загону був майор внутрішньої служби В.А.Поліщук, заступником начальника УПО УВС Київського облвиконкому по 30-км зоні полковник внутрішньої служби Ломако Володимир Андрійович. До складу цього загону увійшли пожежні частини: ВПЧ-2, ВПЧ-17, СВПЧ-16 по охороні 30-км зони ЧАЕС та СВПЧ-6 по охороні м.Прип'ять.

З березня 1987 року заступником начальника УПО УВС Київського облвиконкому по 30-км зоні був призначений майор внутрішньої служби Чучковський В'ячеслав Миколайович.

Створення  барельєфу пожежним на будівлі ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС було розпочато в 1985 році капітаном внутрішньої служби Леоненком Г.А., старшим сержантом Скрильніковим В.Є., сержантом Лопатюк В.О., сержантом Малюченко В.Ф. В зв'язку з аварією на ЧАЕС даний барельєф не був закінчений. Продовження будівництва було розпочато в липні 1988 року сержантом внутрішньої служби Козаком П.П., сержантом Нетесою В.М., сержантом Хоменком О.М., старшим лейтенантом Ковальчуком І.Д., капітаном Казаковим О.Д. та закінчено наприкінці 1988 року.

Вшанування пам'яті та покладання квітів до меморіального комплексу померлим пожежним на території ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС ветеранами пожежної охорони ЧАЕС.

В 1994 році відвідав та надав гумонітарну допомогу пожежним по охороні ЧАЕС президент MISSION I ÖST (Швеція) Майкл Валінберг та його дружина Анелі 

Атомна станція Барсабек-2 (Швеція), персонал якої першим зафіксував підвищення радіаційного фону в атмосфері після вибуху на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, повідомив в МАГАТЕ та світовому товариству.

Атомну станцію Барсабек-2 відвідав колишній начальник пожежної частини №6 по охороні м.Прип'ять Ковальчук Іван Дмитрович.

Ініціатором ідеї щодо спорудження пам'ятника Чорнобильцям у м.Чорнобилі біля пожежної частини №16 належить Олександру Сандригайло .

В спорудженні даного пам'ятника приймали участь:

1. підполковник внутрішньої служби О.Сандригайло;

2. прапоршик внутрішньої служби І.Сімонов;

3. сержант внутрішньої служби М.Сімонов;

4. сержант внутрішньої служби С.Яценко;

5. сержант внутрішньої служби В.Шинкевич.

На фото батьки героя Радянського Союзу Кибенка Віктора Миколайовича: мати Ірина Йосипівна та батько Микола Кузьмич

Кімната "Бойової Слави" Героїв-пожежників була відкрита в березні 1987 року в пожежній частині №6 по охороні м.Прип'ять. Ініціаторами та виконавцями кімнати "Бойової Слави" Героїв-пожежників були сержант внутрішньої служби Козак Петро Петрович та старший лейтенант Ковальчук Іван Дмитрович.

Бюст Герою Радянського Союзу В.Кибенку в м.Іванків Київської області.

Бюст Герою України М.Ващуку в

м.Овруч Житомирської області.

Виведення з екасплуатації 3-го енергоблоку Чорнобильської Атомної електростанції 14 грудня 2000 року.

В 1987 році мати Героя Радянського Союзу Правик Наталія Іванівна відвідала особовий склад пожежної частини №6 по охороні м.Прип'ять.

Найбільш складні пожежі та аварії на ЧАЕС:

1.  пожежа у кабельних тунелях у травні 1986 року;

2.  пожежа в матеріальному складі у правління будівництва станції (в рудому лісі ) у листопаді 1986 року;

3.  пожежа на відкритому розподільчому пристрої (ВРП)-750 ЧАЕС в липні 1988 року;

4.  пожежа на позначці 5,6 в між реакторному просторі 4-го блоку;

5.  пожежа на відкритому розподільчому пристрої (ВРП)-750 фаза «С» вересень 1989 року;

6.  пожежа у кабельному тунелі 1-го блоку ЧАЕС в листопаді 1991 року;

7.  на ТГ-4(турбогенератор-4), в наслідок зміщення валу турбогенератору та розгерметизації системи водневого охолодження і системи змащення сталася пожежа 11 жовтня 1991 року;

8.  пожежа в приміщенні № 805/3 «Об’єкт Укриття» (загорання шпальних викладок).

 Особовий склад з гідністю виконав свій професійний обов’язок по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи перед Батьківщиною втративши при цьому здоров’я, а деякі життя.

Подвиг пожежних Чорнобиля торкається долі кожного мешканця планети Земля.

Памятник "Жертвам Чорнобильської катастрофи" по вул.Чорнобильській у Святошинському районі м.Києва був збудований у 1994 році.

Автори - скульптор, народний художник України В.Чепелик, заслужений архітектор України М.Кислий та Голова Святошинської Ради м.Києва М.Болгаров.

Вони першими приступили до гасіння пожежі на 4-му блоці Чорнобильської АЕС у перші минути аварії 26 квітня 1986 року.

Воєнізована пожежна частина № 2 по охороні ЧАЕС.

Лейтенант внутрішньої служби  Правик Володимир Павлович – начальник караулу ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Старший сержант внутрішньої служби Бутріменко Іван Олексійович – командир відділення ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Старший сержант внутрішньої служби Захаров Анатолій Анатолійович – командир відділення ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Сержант  внутрішньої служби  Легун Віктор Макарович – командир відділення ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Старший сержант внутрішньої служби Прищепа Володимир Олександрович – пожежний ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Сержант внутрішньої служби Легун Сергій Миколайович – пожежний ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Молодший сержант внутрішньої служби Половинкін Андрій Миколайович – пожежний ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Молодший  сержант внутрішньої служби Петровський Олександр Іванович – пожежний ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Рядовий внутрішньої служби Галуза Віктор Сергійович – пожежний ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Старший сержант внутрішньої служби  Король Андрій Дмитрович – водій ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Рядовий внутрішньої служби Палагеча Володимир Семенович – молодший інспектор ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

Молодший  сержант внутрішньої служби Нічипоренко Микола Леонідович – пожежний ВПЧ-2 по охороні ЧАЕС;

  Самостійна воєнізована пожежна частина № 6 по охороні міста Прип’яті.

Лейтенант внутрішньої служби Кибенок Віктор Миколайович – начальник караулу СВПЧ-6 по охороні міста Прип’яті;

Молодший сержант внутрішньої служби Ващук Микола Васильович - командир відділення СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Старший сержант внутрішньої служби  Ігнатенко Василь Іванович - командир відділення СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Старший сержант внутрішньої служби  Тишура Володимир Іванович – старший пожежний СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Старшина  внутрішньої служби  Титенок Микола Іванович - пожежний СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Сержант  внутрішньої служби  Крисько Михайло Федорович - водій СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Сержант  внутрішньої служби  Найдюк Анатолій Дмитрович - водій СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Сержант  внутрішньої служби  Півовар Петро Іванович – старший водій СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Молодший сержант внутрішньої служби  Ромашевський Віктор Васильович - командир відділення СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті;

Рядовий внутрішньої служби  Іванченко Анатолій Петрович – старший пожежний СВПЧ-6 по охороні  міста Прип’яті.

Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать громадській організації "Пожежні Чорнобиля" © 2008 рік